Людина — така істота, що знайде привід для надії навіть у найскрутніших умовах — головне, аби їй дали хоч трошки часу, щоб до цих умов пристосовуватися. От і зараз вже багато людей в нашому суспільстві готові повністю забути, що йде війна і з радістю поринули в само оманливе болото спокою. Але чому ж само оманливе? Невже немає підстав сподіватись на мирне вирішення конфлікту на Донбасі? — хтось може спитати. Давайте розберемося, чи можемо ми сподіватися на спокійне життя.
Існує безліч прогнозів стосовно подальшого розвитку подій на Сході. Можете обрати в інтернеті будь-який на свій смак. Але ми не зможемо зробити більш-менш вірогідний прогноз, якщо будемо залишатись лише в площині безпосередньо українсько-російських відносин. Для цього нам потрібно з регіонального рівня піднятись на рівень глобальний та проаналізувати цілі ключових геополітичних гравців, задіяних у конфлікті.
Одвічна мета Росії
Російська оборонна стратегія залишається незмінною споконвік. Її сутність — відсунути свої кордони якомога далі на захід. На сьогоднішній день це означає, що Росія ставить за мету створити навколо себе пояс буферних держав-сателітів. А якщо вдасться, то навколо цього пояса - ще один. Тобто фактично відновити кордони Варшавського договору.
Як зазначає російській військовий експерт Павєл Фельгенгауэр, Україні в цій оборонній стратегії відводиться ключова роль — захищати південні кордони Росії. Іншими словами — підчас війни прийняти на себе перший удар супротивника. Роль, м'яко кажучи, не дуже приваблива.
Стратегія ЄС – чи є вона взагалі?
Говорити про спільну стратегію Євросоюзу складніше, враховуючи суттєву розбіжність інтересів окремих його членів. Але якщо проаналізувати політику ЄС щодо України протягом усіх років незалежності, можна зробити висновок, що Євросоюз також розглядає нашу країну як буфер між собою та Росією. І для нього бажано, щоб цей буфер був лояльним до ЄС чи хоча б нейтральним. Перетворення України на форпост агресивної Росії аж ніяк не влаштовує ЄС.
Глобальні цілі США
Стратегія США, як зазначає американський політолог Джордж Фрідман, протягом всього ХХІ сторіччя полягатиме в тому, щоб не допустити створення антиамериканських коаліцій та заважати появі регіональних гегемонів. Просування Росії на захід та відновлення Російської імперії повністю суперечить цілям США.
До речі, у свої книзі «Наступні 100 років» (2009 рік) Фрідман як по нотах розписав теперішню ситуацію. Помилився він лише в тому, що після невдачі Помаранчевої революції і реваншу Партії регіонів поспішив списати Україну з рахунків, вважаючи, що вона вже остаточно втягнута в сферу впливу Росії. Тому він прогнозував, що зіткнення між Заходом і Росією відбудеться десь за Карпатськими горами. Насправді для Росії вийшло все гірше, ніж прогнозувалось. «Лінія розлому» пролягла набагато східніше.
Рішення немає
Як ми бачимо, існують об’єктивні і вагомі причини для геополітичного конфлікту. Як відомо, жоден конфлікт неможливо розв’язати, не вирішивши його причину. Причина конфлікту на Сході — намагання Росії розширити свою сферу впливу. Чи наближають її до цієї цілі будь-які мирні переговори, окрім переговорів про капітуляцію України? Жодним чином. Отже її мета у будь-якому випадку залишається незмінною. Інакше кажучи, вони від нас не відчепляться.
Логіка підказує, що і США можуть бути не зацікавлені в припинення війни. США вигідно, що конфлікт поглинає значні ресурси Росії, яка до того ж потерпає від санкцій. Тому навряд чи варто очікувати, що США будуть прикладати зусилля задля встановлення миру.
ЄС дійсно не зацікавлений в війні на своїх східних кордонах. Але йому фактично немає що запропонувати, окрім компромісу, який нікого не влаштує і проблему не вирішить. Тому шанси на повне припинення війні виглядають дуже примарними. Скоріш можна очікувати появу нових зон конфлікту у Східній Європі, на Близькому Сході та на Кавказі, і переростання регіонального конфлікту у глобальний.
Сподівайся на краще, готуйся до гіршого
А що ж нам, звичайним громадянам, робити в такий ситуації? Ми можемо скільки завгодно обговорювати стратегії гравців на міжнародній арені, але практично не в змозі на них вплинути. Проте ми можемо зробити все можливе, щоб у разі необхідності захистити себе, свою родину, своїх близьких.
Теперішнє більш менш спокійне становище варто використати для отримання знань та навичок, що можуть статися в нагоді. На щастя, зараз в Києві існують кілька курсів з тактичної підготовки, цивільної оборони, тактичної медицини тощо. Зокрема, в ГО «Український Легіон» діє проект «Курс військової підготовки».
Тому найбільш розумне рішення – записатись на такі курси і діяти за старим перевіреним принципом: «сподівайся на краще, готуйся до гіршого!»
