Нотатки атовця. Частина друга: “Учєбка”

Продовжуємо цикл публікацій нотаток легіонера, позивний "Грім". Вони наявно демонструють, що реформами у ЗСУ, ще й не пахло. Це холодний душ на контрасті з яскравим парадом на День Незалежності, яким ми учора спостерігали, та від якого я особисто у захваті.

Ми чудово розуміємо, що частини бувають різні, командири бувають різні, але середня температура по лікарні, нажаль, ще дуже далеко від нормальної. Подальші публікації вам наочно покажуть, чому на 3-му році війни ми (Український Легіон) досі вважаємо, що чоловікам краще проходити підготовку в нас та не сподіватися на учєбку ЗСУ чи НГУ, та чому Україні, як повітря, потрібна дієва територіальна оборона.

(Редакція)

Їдемо на учєбку.

Зупинилися в Рівненській частині отримати мат забезпечення. Бушлатів на всіх не вистачило, форми немає малих розмірів, кашкети лише 57го., ременів немає (тільки брюшніки). За форму говорено-переговорено - влітку жарко по ногах тече піт якщо стоїш у тіні, взимку навпаки. Пришили на неї все що було під рукою: ґудзики, блискавки, резинки, пластикові гачки, мотузочки. Шкарпетки синтетичні.
Добре у мене все своє, поміряв і запхав у виданий армійський речмішок.

Стосовно останнього. Був у відпустці, проходив польовий відбір до бригади швидкого реагування НГУ. Я пройшов а мішок ні. Тримався на одному карабіні під час марш-кидку. Думав якщо відірветься то викину його разом з речами.

Повезли далі на Рівненський полігон, кажуть: ми піхота.

Умови там нормальні а харчування - гівно. Три дні чекали поки доїдуть рештки 5ї хвилі. Наче з'їхалися. Немає підготовки. Почали діставати цим питанням офіцерів. Нам кажуть почнуться коли 6-ту хвилю привезуть.
Тиждень проходить, немає занять. Я призначений замкомвзводу починаю проводити сам для охочих, руханка, тактика, медицина. Врешті добилися одного заняття. Збирали і кидали учбові гранати. Під кінець другого тижня нам повідомили що начальство приказало мінять точку, перебазіруватся. -) Вирушаємо на Яворівський.

На вокзалі у Львові все почалося зі скандалу.
Збиралися набити пику офіцеру який приїхав забирати 40 чоловік одним ЛАЗом. Обійшлося, так-сяк доїхали. Отримали спальники і каремати. Спальник нічого, весь рік мене грів. Об'ємний, легше викинути ніж випрати зате прикольний чохол, можна як рюкзак використовувати. Каремат рветься і розвалюється. На Львівщині прохолодно вечорами, а бушлати третина так і не отримала. Годують трохи краще.
У всіх кашель, гавкають як собаки. Кажуть там раніше якісь сіркові копанки були, повітря насичене. Перестали гавкати за два тижні, як в частину приїхали. Цікаво, що як в першій учебці, так і в другій, і потім в бригаді данні збирають через два дні на третій. Спершу особисті данні і майно яке отримав, потім ще додатково номер автомата, радіостанції, ПММ. Чому? Кажуть все губиться. Чи просто рукожопі чи може продають цю інфу кожному зустрічному сєпару хз.

Через якийсь час поїхали на Старичі робити картки зарплатні. На 70 чоловік нам дали Урал і-і-і-і Газ 66. Після поїзди в останньому привокзальний ЛАЗ здавався лімузином.

Тепер ми протитанкісти на МТ12"Рапіра".

Перше заняття.
Розбилися на розрахунки. Інструктор з позивним "Аватар" якому він повністю відповідає, розказав своїми словами як все працює - береш цю ..йню в цю ...йню, смикаєш за цю і так далі. Перевели із похідного в бойове і навпаки, в норматив вклалися.

Через пару днів міжнародні навчання. Буде Муженко! Отримуємо зброю з 5 ранку і до 9ої. -) Йдемо грузитися на техніку. Мій мехвод Сєрьонька дує в парк по МТЛб. Їх три- чотири штуки, аккум. лише на одній. Людей багато, на техніку всі не влазять. Вкинули Сєрьонкі речі і поторохкотіли пішкарусом.
Йти десь 8 км. 40 чоловік. Спека.
Сказали дійдете до точки там по вас КАМАЗ приїде.
Дійшли. Ніякої машини нема. Кіпішуємо на офіцера примушуємо дзвонити. Результату 0. Поїхали по вас кажуть.
Загоряємо, жерти хочеться. Добре Пашка має звичку тягти запас зі столовки, звик за місяць до наїбахтунга армійського. Обідаємо, годуємо офіцера. Ржем з того що на навчаннях профукали батарею і нікого це не хвилює.
О 16-00 пролітав на ланосі замполіт, спиняємо. Куримо його цигарки, примушуємо спинити чужі автобуси і їдемо на своє КП.
Вечір немає мєхвода Сірьонькі. Де? Кажуть наїхав на пеньок, пом'яв ведучу зірочку, злетів трак. Ремонтує. Кіпішуємо щоб відвезли йому їсти і пити. З ним ще 7 чоловік.

На наступний день машини нема. Ночами холодно, бушлат він не отримував. А до того ж і наші речі в тій машині. Вночі вкриваємося матрацами, спимо в бєрцах. Минає ще доба. На третій вечір ми обступили замполіта і кажемо давайте транспорт, ми їдемо його забирати, плювати на вашу техніку. З кола не випускаємо. Той божиться що МТЛб вже в дорозі. Дзвонить шукає Урал і водія щоб їхати. Ми бігаємо тягнемо за бари того водія підтягуються офіцери. Домовилися, що якщо за годину нашого воділи нема, то їм триндець. За 40 хвилин почули лязг траків нашої машини. -)

Наступного дня відправляють нас готувати позиції під стрільби. 12 чоловік з лопатами викинули в полі. Обіцяли о 13-00 обід. Риємо. О 13ій починається злива. В 100 метрах в землю б'є блискавка. Ховаємося під споруду. Обіду ясєн пєрєц нема. Поряд на Газ 66 мінометники копалися. Бачимо знімаються і збираються вертатися. Виходимо на трасу, спиняємо, їдемо з ними на КП. Зустрічає офіцер словами - ви лопати не прої..ли? Трохи не відгріб після профуканої батареї -)

За місяць підготовки були два теоретичних заняття, два заняття з командирами і навідниками. Розрахунки вистріляли по 6 снарядів. Мені пропонували лишитися інструктором та я коли побачив як інструктора ходять замітають... Думаю коли син спитає що я робив під час війни, я йому що відповім, замітав?

Якось вночі хтось з наших припер самогонки. Сидять хлопці, розслабляються. Я в наметі намагаюся спати. Чую кіпіш. Виходжу стоять два синіх офіцера "налєйтє нам водкі"! Хлопці висипали з намета - ті ледь ноги унесли.

Далі нас розібрали по бойових частинах.
Ми поїхали в нову 56ту. Я мріяв про нову техніку, бойових командирів, потужну матеріально-технічну базу. Наївний!!!

Поки коментарів немає

Коментувати